Метелик в тенетах тісних Ритуалів.
Народжений вільним, я волі не мав
Без тебе. Покажи-но, де небо.

Арм-Ан

Фентезі я для себе відкрила після Донцової (так, тієї самої, але, знаєте, не така вона й погана, принаймні, можна посміятися. І краще вже читати про пригоди Даші, Євлампії, Віоли, Вані і, здається, ще когось, ніж не читати взагалі). Звичайно, був абабагаламагівський Гаррі Поттер, був Толкієн (величезне подарункове видання з трилогією «Володар перснів», «Гоббітом», картою Середзем’я, коротким словником мов (от вам і філологія) та генеалогічними деревами), був Конан Дойл і його «Загублений світ» і ще багато чого про магів, драконів, джинів та різні чарівні світи. А потім на бібліотечній поличці я побачила «Vita Nostra» Марини та Сергія Дяченків. Сподобались обкладинка, назва латиною та ім’я головної героїні – Сашка. От так випадково, як і все найкраще, у моєму житті з’явилися україномовні романи Дяченків. І потім, коли з’ясувалося, що українські видання – це авторизовані переклади, а насправді вони пишуть російською, я засмутилася. Пробувала читати їх в оригіналі – не вийшло. Щось втрачається. Хоча, мабуть, навпаки, це українською з’являється щось особливе, магічне. Перечитала я їх багато, найулюбленіше – «Мідний король» (досить-таки проста істина про те, що за все доводиться платити, але який оригінальний світ і які там емоції! Раджу прочитати і переконатися самим). І от у списку літератури до курсу «Художня література для дітей та юнацтва» (вибачте вже за тавтологію) спливають Дяченки та їх «Ритуал».

Історія про давній славетний рід і його ніби нікчемного нащадка. Про переодягання, яке зіпсувало ідеальний план. Про некрасиву, але розумну принцесу. Про вікові традиції, які вимагають виконання. Про маяк у бурю для того, хто мав би бути, здавалося, для тебе найбільшим ворогом. Про те, що все визначено наперед, але усе можна змінити. Про кохання.

Щоб бути сильним, дракон має викрасти і з’їсти принцесу. Принцесу мають прийти визволяти лицарі і той, хто переможе чудовисько, одружиться на красуні-принцесі. І всі щасливі. Але що робити, якщо дракон не може жерти людей, бо у нього своєрідна психологічна алергія на людятину? Що робити, якщо принцеса некрасива і ніхто не поспішає її визволяти? Що робити, якщо лицар-герой всього-на-всього дотримується традицій? Хто тут має бути щасливим? Дракон, що розривається між славою пращурів і власними проблемами? Чудова, трохи некрасива принцеса, що, як і всі жінки, не одразу розуміє власні почуття? Чи горе-герой, який спочатку терпить некрасиву дружину, а потім віддає її на поталу чудовиську? Хто тут виграє? А виграє ЛЮБОВ. Така, що перемагає давні Пророцтва, що їй байдужі будь-які ритуали і приписи, що змушує божеволіти і робити неможливе. 

                                                        Через сотні ночей до останнього ранку тягнуся.
                                                        Не клич мене. Я й сам
                                                        З'явлюся.

Арм-Анн