Проза,
що починається з поезії, одразу налаштовує на ліризм. Читач уже підсвідомо готовий
переживати всі душевні перипетії разом із персонажами, виписувати солодкі
цитати про життя, навіть плакати над нещасним коханням. Принаймні, так у мене.
Інколи, коли рядки з поезії не піддаються миттєвому тлумаченню, на сторінках
розгортатиметься щось дуже філософське. Але все одно з душевними перипетіями етцетера.
«Мальва
Ланда» Юрія (хоча як часто він – просто Юрко) Винничука таку схему спростувала.
Принаймні, цитат у мене одна і та – про українців як націю. Решта не годиться.
Перипетії також були, але головний герой Бумблякевич реагував на них зовсім
неправильно – ніяких тобі філософських розумувань, страждань і душевних
поривань. Нещасного кохання також не було – усі панночки, що траплялися пану
Бумблякевичу на шляху, одразу (чи у наступній главі) були готові задовольнити
будь-які його чоловічі бажання, ба навіть хотіли того чи не більше нього
самого. Єдина жінка, що приваблювала головного героя і з якою він не переспав,
була власне Мальва Ланда, але вона потім перетворилася на божество, а який секс
із богинею? Ми ж не у Давній Греції, треба і совість мати.
З
усього того, що я поки написала, «Мальва Ланда» постає таким собі еротичним
романом без думки і концепції. Але воно не так. Бо я ще не сказала, де те все
діється. А місце сексуальних (але не тільки!) пригод Бумблякевича – львівська сміттярка.
І для мене, дитини східної України, що майже всю свою українськість брала з
книжок, слово «сміттярка» начисто позбавлене негативу і передбачуваного
смороду. Тому, може, я майже одразу слухняно забула про сміттярку, яка
перетворилася для мене на звичайнісінький фантастичний світ. І от у цьому
фантастичному світі нещасний і забитий суспільством Бумблякевич перетворюється
на героя – ним захоплюються чоловіки, йому довіряють державні таємниці, з ним
спілкуються на рівних, навіть з повагою, він стає улюбленцем жінок, які ще й мало
не б’ються за нього. Він, що все життя провів за сталим маршрутом
дім-робота-дім, раптом пускається у небезпечні мандри, виконуючи надважливе і
надтаємне завдання. Він, що все життя розгадував символи у віршах, намагається
збагнути суть світоустрою. І насправді йому це не дуже вдається, принаймні зі
світоустроєм. Але Бумблякевич виявляється досить розумним, щоб прийняти правила
гри. До того ж правила, цілком вигідні для нього. І врешті стає щасливим. А чи
не це головне?
В
електронному варіанті «Мальва Ланда» поміщається десь на тисячі сторінок. Винничук
водить свого героя по всіх усюдах, населяє свій фантастичний світ сміттярки не
менш фантастичними створіннями, як от удав з телефонних проводів, експериментує
з часовими вимірами, вводить нових персонажів майже наприкінці розповіді –
тобто робить усе, аби читачу не було нудно, аби читач періодично скрикував «Що
за…?» (там уже від рівня Винничукового абсурду і вихованості читача), аби то й
же читач потім ще довго думав, до чого все це було. Я прочитала роман десь
місяць тому. І сьогодні можу сказати, що роман про те, як важливо не замикатися
у собі, знаходити сили бути собою і бути готовим до щоденних подвигів. Бо якщо
все життя озиратися на інших, то ніколи буде самому жити і бути щасливим.
P.s. Мені дуже не радили читати цей роман, надто вже він
кошмарний. Але я неслухняна і тому прочитала. Так от, попереджаю. Не читайте
цей роман, якщо: а) зовсім не знайомі з
Винничуком; б) не готові до суцільного абсурду в тексті. А взагалі читайте.
Хоча б для того, щоб потім плюватися самостійно, а не за принципом «Я Солженицына не читал, но осуждаю».
Ахаха, у мене було комбо: і Винничука не читала, і не була готова до рівня абсурдності, і воно мені трохи перекрило головний посил. Ну тобто я зрозуміла, що до чого, але на перший план раз за разом вилазила реакція "Шо за?.."
ВідповістиВидалитиУ мене, до речв, дві цитати: прл націю і про борщ як саеральну страву :(
*сакральну страву :)
ВидалитиЯкщо чесно, то я очікувала ще більшої дивини) і йшло воно мені якось легко)
Видалитину це особливості індивідуального сприйняття, мабуть) Я от теперь думаю, що навіть якщо б я вже читала Винничука, мені б все одно не сподобалось, просто не моє
Видалити