Роман про любов

Нам сказано написати на чистому мармурі:
«У цьому світі цю будівлю поставлено,/ Щоби прославити Творця».
А я би додав нижче: «І любов до іншої людини…»

  Усе найкраще з нами трапляється випадково, а якщо ми не звертаємо на нього уваги – переслідує нас. Про найкращі книги рідко вдається правильно розказати, бо усі слова здаються нікчемними поряд зі словами самого автора.

  Я кілька днів тому перегорнула останню сторінку роману Еліф Шафак «Учень архітектора» в українському перекладі Ганни Яновської. І я у захваті. Про цю книжку я почула давно, мені сподобався опис і я додала книжечку в список «колись я це прочитаю». Український переклад іґнорувати я вже не могла, тож ця краса опинилась у мене. Так-так, саме краса – обкладинка, папір, оформлення, номери сторінок незвично збоку… Серйозно, кілька днів я просто милувалась нею, навіть не читаючи, навіть речення – боялась спойлерів, боялась отак одразу розчаруватися і втратити запал. Для мене «Учень архітектора» став романом-релаксацією, романом, що я потроху читала, нікуди не поспішаючи, залишаючи його інколи на тиждень, але я поверталась і він мене чекав, так само привітно зустрічаючи, запрошуючи у власний світ.

  Стамбул XVI – XVII століття. Дія починається за правління султана Сулеймана (того самого, який кохав нашу Роксолану) і закінчується, коли в Індії будується Тадж-Махал. Можна сказати, що це роман-хроніка. Але чи треба?

  Я не знаю, хто головний герой роману. Джахан? Він, власне, і є учнем архітектора, а ще доглядачем слона, а ще хлопчиком, для якого слова життя і любов означають одне й те саме. Сінан? Головний двірський архітектор, який навчив своїх учнів усього, що знав сам, що будував неймовірні споруди, але обов’язково з якимось недоліком, бо довершеним може бути лише Творець. Чота? Білосніжний слон, мудра тварина, що майже усе своє життя провела у султанському звіринці, але багато бачила і розуміла. А може, головний герой – Стамбул? Місто, що тримає в собі безліч таємниць, ніколи не спить, завжди голодне, ласе на чуже, на красу, на силу. Місто, в якому легко загубитися, але неможливо сховатися. Джахан, Сінан, Чота, Стамбул. Їх можна переставляти місцями, об’єднувати, протиставляти, але вони йтимуть поряд. Навіть поруч – рука в руку. Роман – історія їхніх стосунків, їхніх сумісних злетів і падінь. Здавалося б, Стамбул – мовчазний спостерігач, але місто не стоїть осторонь, воно живе, воно захоплюється красою і величчю Чоти, воно приймає маленького Джахана і відпускає його вже дорослого, майже старого, воно молиться у Сінанових мечетях і одночасно заважає йому будувати нові.

  З упевненістю можу сказати, що «Учень архітектора» – роман про любов.

  Маленький хлопчик зустрічає друга, маленьке слоненятко. І потрапляє з ним у чужу країну, чужий світ. Доглядач і його слон. І вони люблять одне одного, кожний по-своєму, але однаково сильно і віддано.

  Маленького хлопчика помічає дорослий і поважний чоловік, архітектор. Він робить малого своїм учнем. У хлопчика немає інших учителів, а у чоловіка ще троє учнів, але він знає, що маленький доглядач слона – особливий. І вони люблять одне одного, кожний по-своєму, але однаково щиро.

  До маленького слона у звіринець приходить султанська дочка. І знайомиться там із доглядачем. Ці діти зовсім різні, їхнє дорослішання і долі різні, і вони люблять одне одного, кожний по-своєму, але кожному ті почуття потрібні.

  Маленький хлопчик хоче створювати красу. Одного разу спробувавши, він уже не може зупинитися. Він знає, як через камінь передати найпотаємніші думки. І ця любов з ним назавжди.

  Любов до друга, до вчителя, до жінки, до праці. Мабуть, у житті більше нічого для щастя не потрібно. Чи щасливий наш маленький хлопчик? Автор веде його між цією любов’ю, інколи щось забираючи, інколи нагороджуючи, але ніколи не залишаючи на самоті.

  «Учень архітектора» – доросла східна казка. Після її прочитання хочеться завести слона, збудувати мечеть і погуляти Стамбулом. І обійняти тих, кого любиш. І піймати себе на думці, що такий роман має бути написаний про кожне місто і про кожну професію.